Обмір 1927 р. Фото 1927 р.

Це – одна з наймолодших відомих нам церков лиманської школи майстрів. Дату побудови її церковні «Відомості» подають різно: 1805-й, 1806-й, 1807 роки. При церкві частково зберігся архів. В найстаршій «Відомості» 1814 р. про церкву сказано: «крестообразная, деревянная, об одной главе, с 3 дверями». В «Описі 1822 р.» читаємо: «крестообразная, из дубового и соснового дерева, на каменном фундаменте. Об одной средней главе, построена 1807 года, с 3 входными дверьми, которые в пропорцию указанной высоты и ширины зделаны, окованы шинным железом… Вымощена вся кирпичом. Покрыта высшая часть белым, средняя черным листовым железом, нижняя же гонтою. Вокруг церковь ошелевана сосновою шелевкою. В окружности оной церкви всех окошек 21. На главе и алтаре кресты железные красками выкрашены, а пукли позлащены». В «Додатковій Відомості» 1859 р. зазначено: «построена 1807 г. Покрыта в 1850 г. железом, с такою же главою, края позолочены, также и крест, внутри и снаружи покрашена масляною краскою. Пол в оной в олтаре сосновый деревянный крашеный, а в прочих местах дубовый некрашеный».

Отже, між 1822-м і 1859 рр. усю церкву цілком перекрили залізом, а краї глави позолотили, визолочено також і хрест; всередині і зовні пофарбували будову олійною фарбою, цегляну підлогу замінили на дерев’яну. Все це свідчить про те, що про церкву піклувалися, дбали, щоб вона завжди була в доброму стані. В «Опису» 1872 р. читаємо: «…Построена 1806 г. … церковь покрыта железом, кресты и глава железные, вызолочены, окон в здании 12 внизу, а в среднем и верхнем по 6» (так!). Останній ремонт переведено зовні в 1925 р., а всередині в 1926 р. Під час останнього ремонту в першому заломі виявили «курушку» – протрухле дерево; сюди «вкинули» нові планки. Остання церковна «Відомість» дату побудови подає 1805 р.

Про дзвіницю в архівних «Описах» з 1822-й по 1846 рр. писалося: «дубового и соснового дерева, построена в 1820 г., о трех этажах, покрыта гонтою, на ней утвержден крест железный в цветах и различными красками выкрашенный». В «Додатковій відомості» 1859 р. про дзвіницю читаємо: «колокольня устроена близ церкви из дубового и соснового дерева в 1820 г., о трех этажах, покрыта гонтою, на ней утвержден крест железный в цветах и различными красками выкрашеный». В 1850 р. вона «покрыта железом и окрашена, глава и крест вызолочены». В «Описі» 1872 р. зазначено, що дзвіниця, як і церква, покрита залізом.

Таким чином, Воздвиженська лиманська церква на 7–10 літ молодша Михайлівської. Вони схожі одна на одну, як рідні сестри, і будував їх, певно, один майстер. Складаючи опис Воздвиженської церкви, будемо приділяти увагу тому, чим вони між собою відрізняються; це дало цікаві наслідки.

Спочатку подивимось, що дасть аналіз обмірних креслеників. Вихідний розмір в побудові плану – довжина центральної дільниці.

План центральної дільниці – восьмигранник (квадрат з відсіченими кутами^[1]), трохи деформований: північна грань дещо коротша за інші. Південна й північна грані = ½ діагоналі квадрату, в який вписується восьмигранник центру; східна й західна грані = ³/₄ довжини центру.

Бабинець в плані – шестигранник (квадрат з відсіченими зовнішніми кутами). Довжина бабинця = ½ віддалення між південним кінцем східної і північним кінцем західної грані плану центру. Південна й північна грані бабинця = ½ довжини центру, а західна = ½  віддалення між східним кінцем північної грані і західним кінцем південної грані бабинця.

Вівтар, південний і північний рукави повторюють з незначними відмінами план бабинця. Східна грань вівтаря і відповідні їй грані південного й північного рукавів = ½ ширини вівтаря.

Розміри зрубів стін, заломів і восьмериків визначаються розмірами плану.

Висота зрубу стін центральної дільниці не перевищує довжини плану її (як у Михайлівській лиманській церкві), а, навпаки, менша за неї; вона дорівнює полуторній довжині плану вівтаря. Висота зрубу стін центру дорівнює також довжині цього ж зрубу (вгорі).

Перший залом – низ усіченої піраміди, що в розрізі має вигляд трапеції. Складаючи зруб цього залому на землі, майстер користався шаблоном-трапецією, у якого основа – довжина зрубу стін дільниці, верхня грань = ширині плану вівтаря. Висота першого залому разом = подвоєній довжині плану бабинця.

Перший восьмерик має ширину й довжину = ширині плану вівтаря, а висота восьмерика = ½ діагоналі квадрату, в який вписується план бабинця. Висота дільниці до початку другого залому дорівнює довжині плану центру і бабинця, разом взятих.

Другий залом заготовлявся на землі за допомогою шаблона-трапеції, у якої основа – довжина першого восьмерика (вгорі), верхня грань = ½ повної довжини першого восьмерика. Висота другого залому і першого восьмерика разом дорівнюють довжині плану бабинця.

Якщо перший залом зводив простір зрубу стін до розміру плану вівтаря, то другий залом – внутрішній простір верху з розрахунком, щоб у другого восьмерика довжина = ½ довжини першого восьмерика, а ширина = ½ ширини того ж восьмерика. Висота другого восьмерика й другого залому разом дорівнює ½ висоти зрубу стін дільниці.

Третій залом у розрізі дає трапецію, у якої основа – довжина другого восьмерика (вгорі), верхня грань (повна довжина) = висоті другого восьмерика; такі розміри мала, очевидно, і шаблон-трапеція, за допомогою якої заготовлявся на землі зруб третього залому. Висота третього залома і другого восьмерика разом дорівнювала довжині другого восьмерика (вгорі).

Останній четвертий залом (який можна розглядати і як глухий ліхтар) має вигляд у розрізі трапеції, у якої боки = висоті другого восьмерика, а верхня грань (плафон) становить ½ нижньої; висота ж дорівнює довжині того ж четвертого залому. Висота четвертого й третього заломів разом дорівнює довжині другого восьмерика (вгорі).

Висота верху центральної дільниці = полуторній довжині плану центру. Отже, висота верху більша висоти зрубу стін.

Внутрішня висота центральної дільниці дорівнює довжині плану будови плюс ¼ довжини плану вівтаря.

Вікна в зрубах стін заложено на висоті = західній грані плану бабинця. Вікна в першому восьмерику заложено над верхнім вінцем зрубу стін центру на висоті = ½ південної грані плану центру. Вікна в другому восьмерику заложено над верхнім вінцем зрубу першого восьмерика на висоті = ½ довжини першого восьмерика (вгорі).

Висота нижньої частини просвіту в західній грані зрубу стін центру = ½ довжини плану бабинця, а завершується просвіт на висоті = ширині плану рукава. Хрещатий «голосник» починається на висоті = повній довжині плану бабинця.

Як бачимо, в побудові планів Михайлівської й Воздвиженської церков дуже багато спільного; вони обидва вписуються в квадрат. Перші восьмерики в плані відтворюють план вівтаря в обох церквах. Низ вікна другого восьмерика у Воздвиженській, як і у Михайлівській церкві, міститься на вершині рівностороннього трикутника з стороною = ширині плану будови.

В побудові об’єму центральної дільниці, окремих її компонентів теж знаходимо багато спільного, але в головному – у співвідношенні висоти зрубу стін і верха – пам’ятки розходяться. В Михайлівській церкві висота зрубу стін переважає довжину плану центральної дільниці, у Воздвиженській, – навпаки, довжина плану дільниці переважає висоту зрубу стін. Висота верху Михайлівської церкви = подвійній довжині плану бабинця, а у Воздвиженської дорівнює подвійній довжині західної грані центру (вгорі), цебто співвідношення верху і зрубу стін дільниці в обох церквах відмінні. Розріз Михайлівської церкви (внутрішня висота центру) вписується в квадрат, у Воздвиженській церкві внутрішня висота центру переважає довжину плану будови.

Є розходження і у засобах побудови рукавів. Внутрішня висота бабинця Воздвиженської церкви дорівнює діагоналі квадрату з стороною = повній довжині бабинця, а висота зрубу стін бабинця = діагоналі прямокутника, що становить половину бабинця. Такі самі співвідношення зрубу стін і внутрішньої висоти дільниці мають вівтар і обидва рукави. Конструкція перекрить рукавів Воздвиженської церкви трохи інша, ніж у Михайлівській: знадвору західна грань даху бабинця – похила трапеція, яка вгорі, випроставшись, завершується вертикальним трикутничком^[2]. Отже, зовнішньому «димничку» у Воздвиженській церкві відповідає внутрішній.

Просвіти – їхні контури, – що сполучають центр з рукавами, в обох церквах в цілому схожі, але в деталях відмінні. Просвіт до бабинця у Воздвиженській церкві має внизу заплечики. Виступи їх зближаються настільки, що в шестиметровій грані залишається прохід лише в 2 ½ метри. Над заплечиками просвіт оформлено у вигляді «арки» правильної форми, вирізаної за циркулем. Середня частина просвіту, оздоблена «раковинами», у Воздвиженській церкві скомпонована динамічніше, елементи декору її прорисовано гостріше, ніж у Михайлівській. Замість «тюльпанів» тут майстер дав грона винограду. Так само гостріше окреслено складові елементи верхньої частини просвіту – «голосники». Об’єм бабинця у Воздвиженській церкві більш ізольовано від центру, ніж у Михайлівській. Нижня частина просвіту південного і північного рукавів та вівтаря Воздвиженській церкві заплечиків не мають.

Рукава Воздвиженської церкви справляють враження просторого приміщення, помірно витягнутого догори. Висота зрубів стін рукавів помітно, ніж у Михайлівській, переважає ширину їх. Наметовий залом посилює враження легкості форм об’єму рукавів.

Висота зрубу стін центральної дільниці Воздвиженської церкви, навпаки, поступається перед довжиною плану. Об’єм зрубу стін не здається присадкуватим лише завдяки гранчастості, а також тому, що у кожної грані висота значно переважає ширину. Внаслідок цього об’єм зрубу стін центральної дільниці справляє враження «кубічного». Перший восьмерик Воздвиженської церкви, задержуючи співвідношення сторін зрубу стін, набагато енергійніше, ніж у Михайлівській, звужує внутрішній об’єм дільниці. Перший залом хоч і заломлено менш стрімко (60^о), ніж у Михайлівській (65^о), на вигляд здається, що він має таку ж висоту, як і восьмерик.

Верхи обох церков мають однакову кількість восьмериків і заломів. Різко відмінні у них останні, четверті заломи: у Воздвиженській церкві він стрімкіший і значно вищий^[3]. На обмірних креслениках верх Воздвиженської церкви здається стрункішим, тендітнішим верху Михайлівської. В натурі Михайлівська церква всередині здається вищою за Воздвиженську, хоч в дійсності висота їх майже однакова. Таким чином, шукаючи шляхів при однаковій реальній висоті досягти більшої ілюзійної^[4] і гармонійності розвитку внутрішнього об’єму, майстер успішно вирішив це завдання в більш ранній (Михайлівській) своїй будові.

Те ж саме можна сказати і про зовнішній вигляд. Форми Михайлівської церкви м’якші, делікатніші, гармонічніші. Воздвиженська – сухіша. Маси верха Воздвиженської церкви виявляють певну неуравноваженість по відношенню до корпусу зрубів стін. Розміри вікон непропорційно великі, і форма їх «скучна». Карнизи стін і восьмериків Воздвиженської церкви складаються з полички, чвертьвалка, полички, викружки і третьої полички.

Одвірки трьох вхідних дверей Воздвиженської церкви – їх оздоблення барельєфною виноградною лозою – повторюють мотиви, композицію і техніку різьби одвірків Михайлівської, але виконані вони більш вправною, впевненішою рукою. Вони сміливіше скомпоновані і соковитіше вирізьблені.

Воздвиженська церква збудована внизу з дуба, вгорі – з сосни. Де кінчається дуб і починається сосна, невідомо, бо стіни вкриті товстим шаром олійної фарби. Брус має товщину 17–16 см. Вінчає будову чудової ковальської роботи залізний хрест, робота, певно, того ж майстра, що робив хрест і для Михайлівської церкви, але іншого рисунку.

Дерев’яна рублена дзвіниця править одночасно і за браму на цвинтар; використовується вона також і як комора. Архітектурні форми її певною мірою перегукуються з формами церкви. Низ дзвіниці прямим, доволі стрімким і високим заломом переходить у четверик, вдвоє менший розміром, в якому розміщено дзвони. Майже при самій підошві кути четверика зрізують клини-заломи, перетворюючи його у восьмерик. Над приміщенням для дзвонів поставлено маленький другий восьмеричок з 4 круглими в ньому «слухами». Завершує дзвіницю глухий ліхтар з главкою і кованим залізним хрестом, як і на церкві, але відмінного рисунку.

Воздвиженська церква в Лимані завершує групу пам’яток роботи майстрів лиманської школи. Це була їх лебедина пісня. Горезвісний указ «святейшого» синода 1803 р., що забороняв будування дерев’яних церков, силоміць припиняв процес нормального розвитку народної монументальної дерев’яної архітектури, спричинився до загибелі цієї важливої галузі народної творчості.

Воздвиженська церква в Лимані яскраво й незаперечно стверджувала, що українське монументальне дерев’яне будівництво на початку XIX віку було сповнене життєвих сил, творчих шукань і звершень.