© Андрій Парамонов (Харків)

Першим маєтком якім володів в Ізюмському козацькому полку на Слобідський Україні Василь Петрович Капніст стало невеличке село Балаклійка. Зараз воно носить назву Вербівка і розташоване на території Балаклійської теротиріальної громади Ізюмського району Харківської області.

Балаклійка була заснована наприкінці XVII ст. бригадиром Федором Володимировичем Шидловським і у 1712 році надана в розподіл між сіма володарями-волохами, з яких відомі: капітан Іван Шутя, стольник Ананій Скірлет, Нур Постольний та Василь Капніст. Пізніше у 1732 році ми бачимо серед володарів ще полковника Новгородського полку Кирила Редькіна. Окремі двори в Балаклійке серед володарів були тільки у Редькіна та Капніста. Деякий час у селі була і своя церква – Архангело-Михайлівська, священником був Петро Попов, паламарем Василь Валнопенко, була і школа, де був всього один школяр. 

Звичайно що якихось особливих прибутків з цього маєтку бути не могло, ми бачимо що Капністові належать п’ять дворів на яких стояли 14 хат та проживало 51 людина чоловічої статі. Маєтком керував прикажчик Дмитро Грєчєнін, селяни які проживали не землі Капніста розплачувались із ним роботою на його пашні та сінокосах. Невідомо яка кількість землі належала саме Капністові, але загалом земельна ділянка Балаклійки була в розмірі 1835 десятин, з якої пашні було 1103 десятини, а сінокосів 502 десятини.     

Вочевидь малий маєток примусив Василя Капніста шукати можливостей що до поліпшення свого стану. В 1726 році завдяки втручанню генерал-фельдмаршала князя Михайла Михайловича Голіцина його було пожалувано полковим сотником Ізюмського слобідського козачого полку. Більше того він отримує відкуп на утримання Ізюмської митниці. Саме альянс із Голіциним дає поштовх Капністу на збагачення, а фельдмаршалу вочевидь була потрібна своя людина у Ізюмі, через який в ті часи йшли припаси до армії. В цей же час Василю Капністу стали належати і інші маєтності: Шпаківка, хутір в долині річки Курульки, землі під слободою Довгенькою, ліс в урочищі Чортів Кут під Цареборисовом, та землі під Зміївом. Впадає в око, що Капніст не будував ані млинів, ані якихось заводів, чи то винокурень, селітряних буртів, хоча інші представники козацької старшини переймались цим в першу чергу. Це дає нам привід говорити про бажання Василя Капніста робити військову кар’єру і цьому він приділяє найбільше уваги..

Сотник Василь Капніст був людиною свого часу, тому не дивно, що він отримував нові маєтності не завжди чесним шляхом, як це робили і інші представники козацької старшини. Саме тому ми бачимо велику кількість скарг, та судових позовів колишніх козаків та підпомічників, після ліквідації полкового устрою у 1765 році вирішили повернути частину свої власних земель занятих Капністом – та все це було марно.

Війна Росії з Туреччиною у 1735-1739 роках  почалася з невдалого походу армії генерал-поручика Леонтьєва під Перекоп, а після повернення її в Україну татарські загони почали здійснювати напади на села Ізюмського полку. Саме в цей час були спалені маєтки Василя Капніста – Шпаківка та Балаклійка. Остання втратила Архангело-Михайлівський храм і більшість населення, відновити храм вдалося вже у XIX столітті.

Після спалення Балаклійки, свою частину землі Василь Капніст продає Пештичам, таким чином відмовляючись від тих маєтностей де було декілька володарів. До того ж утримувати там управляючого не було ніякого смислу, бо Балаклійка буда в стороні від інших володінь Капністів.