Одним із необхідних предметів у господарстві сільського обивателя є конопляник. Не перебільшуючи, можна сказати, що кожна селянська родина швидше не сіє хліба, але неодмінно засіває якусь ділянку землі конопель. Пояснюється це надзвичайною важливістю в селянському побуті товарів, одержуваних з конопель, доступністю її обробки її всім і кожному і, нарешті, плодючістю врожаїв її, порівняно з іншими господарськими рослинами. Кожному селянському сімейству дається наділ, певна кількість десятин на одну чоловічу душу, і особливо по одному квадратному сажню на душу під конопляник. Однак часто, селяни засівають коноплями зовсім інші ділянки, більш придатні для цього рослини, іноді навіть спеціально орендуючи для цього землі у поміщиків.

Вважається, що під коноплі потрібне місце низьке, лугове, удобрене гноєм і така ділянка в народі має назву – підмет. У 1870-і роки придатна ділянка землі в 1 сажень (40 сажень довжини і 1 сажень ширини) зручний під конопляник коштував 50 коп. на рік, а в 1880-ті роки така ділянка коштувала вже від 75 коп. до 1 руб., Іноді і до 1 руб. 20 коп. Вважається, що на одну селянську родину потрібно висадити не менше 8 сажень конопель, проте краще було мати не менше 15 сажнів.

Засівання конопель починається після весняного Миколи, селяни виділяли два сорти конопель: 1) перший сорт дає матірку, це насіння велике, кругле, майже коричневого кольору; 2) другий сорт дає плоскінь, це насіння дрібне, зеленого кольору. Незважаючи на відмінності, насіння висівали впереміш, не відокремлюючи ці два сорти. Плоскінь встигала після Петрова дня і була з жовтими стеблами без насіння. Матірка, в цей час була ще зелена і встигала після Успіння, являла собою стебла з верхівками повними насіння.

Верхівки обмолочувалися (потім з насіння виготовляють олію), а стебла зв’язувалися у снопи, які іменувалися горстками. З одного сажня коноплі збирали 10-15 горсток плосконі, а матірки від 60 до 70 горсток. Плоскінь замочували у воду на 5-6 діб, а матірку на 10-12 днів. Далі горстки оббивали об убитий у землю кіл, щоб видалити кострицю (тверді частини стебла). Після цього горстки скручуються щільніше в так звані жмені і пропускають їх через терниці – це дві дошки на верстаті, які покриваються язичком (мечіком), що вільно піднімається та опускається. Однією рукою селянин піднімав язичок, а іншою підкладав під нього жмені і вдаряв їм, видаляючи останню кострицю. Очищені волокна пов’язують у повєсмо, яке служить одиницею продажу, матірка йшла на виготовлення рядна, мішків, штанів і коштувала 20-25 коп., а плоскінь йшла на виготовлення сорочок і коштувала 40 коп.

Очищені волокна перероблялися в нитки, пряжу та вал. Пряжу та нитки виготовляли на прядці. За допомогою гребінки розчісували мичку (з однієї жмені виходило 2-3 мички волокон). Веретено використовували для приготування з клаптів валу. Вартість інструментів була така: пара веретен коштувала 3 коп., гребінка в залежності від величини від 10 до 20 коп., гребінь від 30 до 70 коп., а прядка - 1 руб.

Пряжа і нитки вимірюються прядками, для цього служить мотовило (пряма гладка палиця два аршина довжини на яку намотувалась пряжа). Три таких двохаршинних нитки становлять чисницю, а 10 чисниць становлять одну пасму. У свою чергу 30 пасом складають півмоток. У таких одиницях продаються пряжа та нитки на базарах та ярмарках. Півмоток пряжі коштує зазвичай 40-60 коп., а півмоток ниток від 90 коп. до 1 руб. 50 коп. На нитки в одному селянському господарстві залишають 30-40 пасом, а решту переробляють у полотна.