1870 рік. Олійниця на кінній тязі
У середині XIX століття у поміщиків і купців набули поширення маслоробки на кінній тязі. А в 1860-70-х роках маслоробки стали влаштовувати і міщани, і державні селяни. На той час це було досить солідне підприємство. Сама олійниця складалася з чотирьох частин: 1) дробарка насіння, яка являла собою два циліндри на кінній тязі; 2) каміння, яке розтирало вже підроблене насіння, теж на кінній тязі; 3) жарівниця з великою сковородою, на якій підсмажувалося розтерте насіння; 4) прес для вичавки олії, яка приводилася в дію ручним важелем.
Дія олійниці починалася в середині вересня і тривала до середини весни. У середньому на ній було зайнято 20 робітників, з них 4 хлопчики погоничі коней, 2 мирошники з помічниками, 2 робітники біля жаровні, 2 фальовики біля каміння, 2 конюхи, інші були зайняті як різнороби. Коней для такої олійниці потрібно було не менше 12, але більш прийнятне число було 16-20. Сама робота проводилася цілодобово, кожні три години люди та коні змінювалися. За весь період роботи, робітники отримували такі зарплати: мірошник 75-90 руб., Закладник 50-60 руб., Фалевщик 40-50 руб., Всі інші від 25 до 35 руб. Усі працівники олійників зазвичай були на повному утриманні власника.
Продуктивність кінної олійниці досягала від 10 до 13 пудів олії на добу. Якщо насіння не купувалося власниками у великій кількості, а вичавлювало олію чужу, то діяла така такса: за вичавлювання пуду соняшникової олії 80-90 коп.; конопляної олії 1-1.20 руб. Як правило ця плата бралась не грошима, а самою олією. При виробництві олії 1/3 макухи залишалось власнику олійниці, решта віддавалась власнику насіння.
Власники олійниць могли самі скуповувати насіння на базарах та ярмарках, за пуд соняшникових давали по 50 коп., конопляних 60 коп., лляних до 1 руб., суріпки 35 коп. Для вичавки 1 пуду соняшникової олії потрібно було від 5 до 10 пудів (бувало так, що врожай соняшнику був поганий і багато порожнього насіння); конопляної та лляної олії – 4 пуди насіння.
