© Андрій Парамонов (Харків)

Сьогодні сходи на Університетську Гірку не виглядають чимось особливим, вони звичний архітектурний елемент, яким користуються мешканці та гості нашого міста. Але в середині XIX століття будівництво перших сходів було завданням якщо не складним, то потребувало уваги губернського начальства та архітекторів.

У XVII і першій третині XVIII століття потрапити в Старе місто або цитадель можна було лише через проїзні башти харківської фортеці. У 1720-ті роки найменша Тайницька башта фортеці прийшла у старість і її розібрали, а ченці Покровського Колегіумського монастиря вирішили провести через пролом у стіні дорогу до річки Лопані, де мали пивоварні. Дорога проходила вздовж фортечного валу та рову поступово опускаючись вниз. Складаючий у 1730 році перший топографічний план на Харківську фортецю інженер-капітан Матіас Ретч був дуже вражений такою безтурботністю. З погляду фортифікації, це було явне порушення оборонної спроможності Харкова. І хоча пожежа 1733 року знищила всі дерев’яні укріплення фортеці, в наступні роки дорогу ліквідували.

На 1764 рік у Старому Місті була дуже щільна забудова приватних домоволодінь: генерал-аншефа графа Петра Девієра, майора Олександра Дуніна, гвардії майора Петра Щербініна, майора Романа Шидловського, майора Красовського, грека Юрія Анадольського, сотника Чернеги, підполковників Базилевича, Гілевського, Жабокрицького та Штанського. Необхідності в сходах схилом пагорба не було. Коли ж тут було збудовано губернаторський палац, такі сходи тим більше не могли бути тут збудовані. Але з відкриттям Університету у будівлі губернаторського палацу прохід для городян став вільним і жителі 3-ї частини міста почали підніматися до центральної частини міста схилом Університетської гірки. Природно, що здійснити таке піднесення можна було лише влітку, та й то, якщо не було дощів.

Генерал-губернатор Сергій Олександрович Кокошкін одного разу звернув увагу на прокладену стежку, що веде на Університетську Гірку, влаштував опитування низки чиновників губернського правління і прийняв рішення про будівництво сходів для зручності мешканців. 5 листопада 1849 року він підписав пропозицію до Харківської губернської будівельної комісії, щоб інженер підполковник Петровський і губернський архітектор Данилов негайно склали проекти гарних сходів зі спокійним підйомом від підошви гори на Університетський бульвар. На її влаштування він запропонував використовувати цеглу та дубові пластини з розібраних міських лавок на набережній р. Лопані.

Перед початком робіт губернський землемір Карпович склав креслення зйомки Університетської гірки. Проект сходів та кошторис склав професор архітектури Андрій Тон. Під час розгляду кошторису архітектор Під’яков зазначив, що в ньому не враховано заробітну плату арештантам, які й мали будувати цей об'єкт. По кошторису не вказана установка поручнів і поручнів, які дуже важливі в зимовий час. Крім того, він повідомив, що вказаний по кошторису дикий камінь для вимощення укосу гори неможливо купити по 5 рублів сріблом, оскільки його просто немає в місті, а така ціна стосується бутового каменю.

Тим часом виявилося, що існує проект та кошторис сходів губернського архітектора Федора Данилова, проте він перебував на розгляді у генерал-губернатора Кокошкіна минаючи Харківську будівельну комісію. На початку лютого 1850 року вже три кошториси для будівництва і оздоблення сходів підлягали розгляду заново. Невідомо чий проект і кошторис обрала Комісія, але спостереження за виконанням робіт було доручено професору архітектури Андрію Тону. 30 травня 1850 року йому було наказано виділити 188 рублів 91 копійку сріблом для влаштування сходів.

На постачання 60 кубічних сажень бутового каменю було оголошено торги, торги оголошені 23 березня вимагали здійснити постачання пізніше 15 травня 1850 року. Вимоги до каменю були гранично чіткі: це має бути так званий Данилівський камінь, який довгий час пролежав на повітрі. Підрядник зобов’язуючись доставити камінь до терміну, вносив заставу – третину суми! Однак у перший день торгів ніхто на них не з'явився. Другі та треті торги 24 та 29 травня того ж року також пройшли без учасників. Оскільки ніхто на торги не був Комісія запросила для постачання каменю Харківського купця Скриннікова, який дав свою згоду генерал-губернатору Кокошкіну.

27 червня 1850 року архітектор Тон звернув увагу, що старі дубові пластини, які передбачалися для влаштування сходів, не годяться: вони вузькі, криві та нерівні. Замість них він просив заготовити 70 нових дубових дошок завдовжки 7 аршин (близько 5 м), шириною 7 вершків (близько 31 см) і завтовшки 1¼ вершка. Купець Лукін зобов'язався поставити кожну таку дошку по 90 копійок сріблом. Що подорожчало проект на 63 рублі сріблом. Ще 197 рублів 25 копійок сріблом пішли на вимощення частини Університетської гірки навпроти присутніх місць. А в листопаді 1850 року було встановлено два ліхтарі нагорі сходів, 63 рублі 63 копійки на це виділив Університет. Зі свого боку Харківська міська дума відпустила 104 рублі 15 копійок сріблом для влаштування сходів з набережною річки Лопані, займався цим голосної думи Смирнов.

Взагалі фінансова сторона спорудження сходів настільки обтяжувала всіх, що якби не зусилля генерал-губернатора Кокошкіна справи з її будівництвом зав'язало б у листуванні між Міською думою, Губернською будівельною комісією, Університетом та губернатором.

Другі сходи були збудовані вже повністю в камені, тепер її споруда була пов’язана з бажанням залишити себе пам’ять молодого Харківського цивільного губернатора Петра Павловича Дурново. Її збудували за проектом архітектора Федора Данилова. У 1930-х сходах перебудували в конструктивістському стилі за проектом архітекторів П. З. Крупко та Г. Д. Іконнікова. Сходи, які ми бачимо сьогодні, зведено за проектом архітекторів Б. Г. Клейна та І. І. Приходька в 1957 році.