За два роки до реєстрації урядових будівель (її наслідки відбило в собі Діло) – в 1779–1780 рр. за наказом «малороссійского и слободско-украинского генерал-губернатора» Рум’янцева був проведений статистично-географічний опис усієї підлеглої йому території Гетьманщини й Слобожанщини; наслідком якого з’явився т. з. «Рум’янцевський Опис». Північна частина Гетьманщини обстежена була комісією під проводом малоросійського губернатора Андрія Милорадовича, того самого, що пізніш керував і реєстрацією урядових будівель цілої Гетьманщини. Опублікована частина зібраного цією комісією матеріалу під назвою «Опис Новгород-Сіверського намісництва»[1] дає значні по кількості, але, на жаль, тільки статистичні дані і про будівництво тої частини України, що була включена в Новгород-Сіверське намісництво. Комісія облічила усі населені пункти і всі житлові будівлі в кожному з них, від селянських хат до «партикулярних» домів включно, причому «Опис» обов’язково зазначає кількість жилих (сіни в рахунок не беруться) покоїв в кожному «партикулярному» домі; часто вказує, з чого доми збудовані та скільки вони мають поверхів, а часом згадується, і яким «мангром» дім збудовано. Інших відомостей, на жаль, в «Описі» не знайдемо. Проте і цей матеріал де в чому доповнює наші відомості про житлове будівництво ХVIIІ cт. північної частини теперішньої Чернігівської області. «Опис» виявляє, як в житловому будівництві відбились соціально-економічне розшарування, класова структура тогочасного суспільства на Україні. Зокрема в «Описі» хоч і стисло, але подано статистичні відомості про хати козаків, їхніх підсусідків, підданих, посполитих. Трохи ширше «Опис» говорить про доми купців, попів і ще докладніше про доми панів-землевласників, від дрібних сотенних урядовців починаючи і великими магнатами кінчаючи. Виберемо з цього «Опису» те, що стосується будівництва житла.

«Опис» усі житлові[2] будівлі ділить на дві групи: в першу залічує хати, в другу – «партикулярні» доми, «кои болши 2 покоев имеют». Себто усі хати козаків, їхніх підпомошників, підсусідків, підданих, посполитих, міщан, ремісників, а часом і попів, мали не більше двох покоїв. «Опис» всюди зазначає, забезпечена чи ні місцевість будівельним лісом, і коли не коли незабезпечена, то звідки населення дістає дерево на будівлі. В «Описі» ми знаходимо вказівку – правда, єдину – на те, що в Нових Млинах продавались гоготові зроблені хати й комори. З контексту «Опису» видно, що в межах Новгород-Сіверського намісництва навіть там, де свого місцевого будівельного лісу або зовсім не було, або його не вистачало, всі житлові будівлі були дерев’яні і, певно, рублені. Виділяє «Опис» Стародуб, де «строеніе все хорошее, покрыто діором». Також в Середній Буді «строеніе домов изрядное и покрытое тіосом и дранью». І в Погарі «все жилье имеют нехудой вид и многіе имеют и по три разделенія для лучшей домашней выгоды». Покрівлі домів, а почасти й хат робили звичайно з «діору». В Новгороді-Сіверському була під самим городом «нарочитая» пристань, куди приганяли «плити» (плоти) «особенного дерева соснового, способного на дрань, кою здесь на пристані делают»; частину її продають на місці, а більше звідси стругами й байдаками – «отгонится» по річкам вниз в Київ, Кременчук, Кодак «и даже до самих порогов», а також і вверх по Десні. Друга значна лісна пристань була в селі Устє, де Сейм впадав в Десну і куди сплавляли плоти з брянських лісів. Про селянські хати в «Описі» знаходимо між іншим вказівки на те, що панські піддані та посполиті в с. Харєвичах «имеют избы и всіо строеніе рубленное, покрытое діором», і в селі Наумівці теж «избы рубленые, черные, покрыты по большей части діором и оплот около оных ставной с лесу строевого».

З «Опису» ми також дізнаємося, що вже в 70-х рр. ХVIII cт. з-поміж кріпаків-«підданих» виділялися одиниці, що промислом чи торгівлею наживали чималі кошти і мешкали вони не в хатах, а в домах. Так, в с. Машеві один з «підданих» жив в домі на три покої. В с. Гуті було троє підданих, що жили в таких же домах на три покої, а двоє мали доми на шість покоїв кожний. В Мені й Глухові посполиті Назаренко та Деменський жили в домах на 4 покої кожний. Підданий Воскобійник в Гавриловім Хуторі мав дім на 5 покоїв. Найбільше «Опис» занотував заможних посполитих в містечку Середня Буда, де 19 господарів мали будинки на 3, 4, 5 і навіть 8 покоїв.

Козаки виборні та їхні підпомошники певно жили в хатах, бо «Опис» тільки зрідка занотовує козаків, що жили в домі на три покої (наприклад, козаки-підпомошники Павло й Прокіп Юскевичі в с. Тур’ї).

Купці жили здебільшого в домах на 3–4 покої. Попи мали доми найчастіш також на 3–4 покої, але були поміж ними й такі, що володіли будинками в 5 (Вороніж – 4 попів, Конотоп, с. Уланів); 6 (Новгород-Сіверський – протопоп, с. Вербівка, Нові Млини, Кролевець, Вороніж – протопоп) і навіть 8 (с. Риботин). А всього «Опис» занотував коло 160 попівських домів.

Містить «Опис» статистичні дані про «партикулярні доми» урядовців, купців, попів, міщан полкових та сотенних міст й містечок. «Обыкновенная резыденція главнокомандующего Малой Росією» – м. Глухів мало найбільше число – 188 «партикулярних» домів, Стародуб – 114, Новгород-Сіверський – 51, Конотоп – 49, Короп – 35,  Кролевець – 30, Середня Буда – 25, Батурин – 23, Вороніж – 22, Погар – 19, Нові Млини й Мена по 15,  Сосниця й Синявка по 10, а решта міст й містечок, навіть сотенних, мали й того менше домів. Кількість покоїв у цих, за поодинокими виключеннями, дерев’яних одноповерхових будинків була різна, від трьох до десяти, а найчастіше – 3, 4, 5 покоїв.

Найбільше число «партикулярних» домів припадало на маєтки урядовців. Це були або жилі, або «приїзді» будинки в селах та на хуторах. Кількість покоїв і тут була різна – від 3 до 10, а часом й більше покоїв.

В кінці 90-х рр. ХVIII ст. в межах Новгород-Сіверського намісництва Завадовський та Розумовський збудували величні палаци в Ляличах за проектом Дж. Кваренгі та в Батурині за проектом Ч. Камерона. «Опис Новгород-Сіверського намісництва» свідчить, що магнати (Розумовський, Завадовський, Рум’янцев та ін.), володіючи тут величезними земельними територіями, уже в 70-х рр. ХVІІІ ст., будуючи в своїх маєтностях житлові чи приїзджі доми, виводили їх або «аглицким манером»[3], або на «италианскій манер»[4]. Часом автор «Опису», не маючи спроможності визначити стиль з певністю, зазначав, що дім збудовано «по лучшему вкусу»[5]. Безперечно, ці будівлі «на аглицкій» чи італійський «манер» ставали зразками, що їм з більшим чи меншим успіхом, в цілому чи в деталях наслідували в маэтках, в своїх домах дрібніші пани. І в наступні 30–40 літ вся територія України вкриється численними будовами і цілими комплексами «класичного» стилю.

Панські будинки іноді мали два поверхи[6]. Часом вони виводилися на мурованих підмурках[7] або стояли на мурованих льохах[8]. Звичайно будівлі, навіть двохповерхові, були дерев’яні. Рідше одна частина будівлі була мурована, а друга – дерев’яна[9]. Цілковито мурованих будинків було мало[10].

Доми будували часто в дві[11], а іноді три, а то й чотирі зв’язі[12]. Дуже рідко виводили доми на три поверхи[13]. Панські будинки мали сім[14], вісім[15], десять[16], одинадцять[17], дванадцят[18], тринадцят[19], п’ятнадцят[20], шістнадцять[21], сімнадцять[22] та дев’ятнадцять[23] покоїв. Будинки звиш десяти покоїв звичайно будувалися в дві або й три зв’язі, себто були механічним зіставленням двох або й трьох будинків[24].

При панських дворах розбивалися сади, звичайно «регулярні», в англійському стилі. В маєтку Розумовського в с. Топалі сад був «весьма хорошій, регулярно разсаженый» з трьома оранжереями. Такі ж регулярні сади з «оранжереями» «Опис» згадує у бунчукового товариша Миклашевського в Білому Колодязі, у Розумовського на хуторі Красавка та в м. Ропську, у Кочубея в с. Ярославці. У секунд-майора Кулябки в селі Левенках сад був «регулярный отличного искусства с цветниками и бесідками». У надворного советника Ширая в с. Соловій сад «хотя не регулярной, но искусно засаженый». У Рум’янцева в Качурівці було два сади: один – «регулярний, з родючого дерева», другий – «по аглицкому манеру»[25]. У бунчук. товариша Миклашевського в Волокитині був сад «весьма хорошій». У бунчук. тов. Савича в с. Кривці регулярний сад був розбитий на островы. Часом в садах викопували ставки (рибний у Рум’янцева в с. Завод Пеньковий) або сажалки (у секунд-майора Кулябки в с. Левенках та у бунчук. тов. Миклашевського в с. Білому Колодязі). В Левенках біля сажалки збудовано було променуар – «галерею», а у бунчуков. тов. Ширая на хуторі Міловому над річкою стояв на зрубі цілий дім на три покої, «имеющій вид увеселительной галереи». Такі променуари не були на Україні новиною. «Опись дворам... чем владел гетман Д. Апостол по гетьманству» 1734 року зазначає, що в гетьманському замку в Гадячі був садок і в ньому «галерейка маленькая, крыта тесом». Будівлі в гадяцькому замку були стародавні. «Опис» зазначає в ньому світлиці «весьма ветхіе, прозываются Бруховецкого» і світлицю, що «прозывается Хмельницкого». Отже, будівлі гадяцького замку походять з 60–70-х рр. XVII віку, тому певно й звичай будувати в садах «галерейки», «гульбища» теж походить з ХVII віку. В м. Чехівці в панському «двірці» в саду також було «гульбище нове, з рундуком, без вікон, соснового лісу, з підлогою того ж лісу»[26]