© Андрій Парамонов (Харків)

Сучасне село Шандриголове Лиманської громади Краматорського району Донецької області отримало назву від прізвища осавула Василя Шендригула, який вперше згадується в Чугуївському листуванні 1688 року: «бывший Изюмский Сотник Василь Шендригуль» доставив до Тору (Слов’янська) відомості про те, що татари у серпні 1688 року пройшли Голою Долиною. Антропонім Шендригуль настільки близький до назв слобода Шандриголова і струмок Шендриголов (Шандриголов), що є всі підстави вважати: саме прізвище сотника ізюмського, згодом осавула, й залишилося в назві хуторів.

Згадка про нього як про осавула є в проханні від Ізюмського полка цареві за вересень 1699 року: «Великому Государю Царю и Великому Князю Петру Алексеевичу бьют челом Изюмского полка полковая старшина, Судья Иван Воропай, Эсаул Василий Шендригул, Сотник Роман Буцкий”, просят о том, чтобы дозволено было не доставлять в казну “пошлины проезжей и с лоток и каюков”, которую полковое начальство должно было собирать на Цареборисовском и Маяцком мостах; причины просьбы: а) после опустошения Тора и Маяков Татарами в 1697 году “многие солёные промыслы покинули и соловарные колодези опустели и для соли с Гетманских городов стали ездить в Берда и та Царицынская соль стала приходить многая”; б) в 1699 году “чрез весь год за голодным временем не только для промыслов на Тор и в Маяки или Изюм с городов людей мало приходило, но и хлебных запасов никто не привозил и для такого голодного года многие Маяцкие, Торские и Изюмские люди с жёнами и детьми для прокормления ходили в жилые Московские города; а которые и оставались в домах своих, и те кормились брунью, омелою и берестовою корою».

Історія Шандриголового тісно пов’язана із селом Маяки, адже його жителі також потерпали від набігів татар.

Академік Гільденштедт 1774 року бував у Шандриголовому і залишив такі враження: «На правом берегу реки Нетриуса расположена слобода Новосёловка, принадлежащая Святогорскому монастырю; в 2-х верстах выше того, на устье ручья Шандриголова, лежит казённая слобода Передерговка Изюмского уезда, а ещё выше в верстах двух — слобода Павловка также Изюмского уезда, в которой живёт и много однодворцев Маяцких, принадлежащих к Бахмутскому округу, которых надобно переселить ближе к Бахмуту, тем более, что они очень не мирно живут с Малороссиянами». Пропозицію Гільденштедта про однодворців здійснили, після чого українці села Павлівка з’єдналися зі слободою Передергівською (Передергівкою), і так була утворена слобода Шандриголове (Шандриголова).

На 1774 рік дерев’яний храм існував при Передергівці. На думку Філарета (Д. Гумілевського), церква стояла вже на початку XVIII століття. Новий дерев’яний храм на честь Іоанна Богослова було побудовано 1780 року стараннями місцевого священника Петра Гришневича. Число парафіян тоді було 1931 чоловік та 1212 жінок.

1806 року храм розширили, а 1824 року поміщик поручик Семен Дружинін за власні гроші зробив у храмі металевий дах. 1827 року поміщиця Марфа Фесенко своїм коштом облаштувала новий іконостас.

Зі старих книг є одна пісна тріодь. Рік і місце її видрукування невідомі за нестачею аркушів, а з підпису видно, що 1724 року її надали до маяцької Покровської церкви. Окрім згаданих парафіян, які виявили старанність до благолепія храму Божого, запам’яталися ще за життя як взірець благочестя й повчальної поведінки вдова священника Ганна Ілляшева і казенні селяни Стефан Меднов та Іван Качалін. Благочестивість їхня полягала переважно в постійній присутності на будь-якому богослужінні в церкві, у частому говінні, сповіді та причасті Святих Таїн, і в щедрому подаванні милостині.

Селяни слободи володіли двома млинами на річці Нетріус. Вони діяли тільки весною та восени, кожен мав одне колесо. Млини давали доходу до 20 чвертей хлібу. Ще один млин, на чотири колеса, був на річці Шандриголова і діяв весь рік, приносячи дохід 40 чвертей.

На 1804 рік в Шандриголовій було чотири ярмарки: Георгіївський (23 квітня), Гаврилівський (13 липня), Богословський (26 вересня) та Андріївський (30 листопада). Жителів на цей рік було 732 чоловіка та 742 жінки.

У 1831 році від холери померло 63 чоловіка, а наступного року біднота опинилася в сильній скруті через жахливий голод. 1848 року знов поширилася холера, і 55 людей відійшли у вічність, наступного року — цинга, від якої померло 74 людини. Про загальну кількість хворих і згадати складно: майже не було двору, мешканці якого не зазнали би болісного страждання від цієї недуги. Водночас стався голод, виснажливий для людей і згубний для худоби — її загинуло безліч. І все це протягом однієї зими 1848—1849 років. На 1850 рік у слободі проживали 1637 чоловіків та 1756 жінок.

Кам’яну церкву в Шандриголовій звели 1894 року. Гроші на неї збирали парафіяни. У 1904 році їх було 2925 чоловіків та 2720 жінок. До парафії належали хутори Средній, Злодіївка, Петрівка та село Карпівка.