Церква Миколи 1783 р.^[1] Обміряна 1927 р.

На лутках західних вхідних дверей вирізьблено напис (на жаль, частково закритий підлогою і тому не до кінця прочитаний): «Во славу стыя єдиносущная животворящія инеразделимы... троицы  оца исна, истаго дха создася храм сей во им.. стаго Ніколая чудотворца При державі благочестивейшія самодержавнейшія великія гдрни імператріци Екатеріны Алексіевны всея россіи при наследник ея блговерном гдрь цесаревичь и великокнязь Павль Петровичь и при супруге его благоверной гдрн великой кнгіні Марій Федоровн и благоверн.. гдрех великих кнзех Александр Павловичі и Константин Павлович блгвеніе Аггея Белгород... Обояннского Коштом собраннм от христолюбцев... в літо от ротва ...1783 Вторим зданием стараніем сщенников Гавріила Іеремеева да Стефана Чижевского на месть храма кото.»^[2]

Церкву збудовано з дубових брусів на дубових підвалинах, під які підведено згодом цегляний підмурок. Коли ми обміряли цю церкву, поруч з нею впритул уже стояла нова мурована, незграб­на, шаблонна сінодального «стилю». Стареньку ж не підтримували,  давно не ремонтували. Підмурок її в кількох місцях розвалився; тому в північно-східному кутку центральний зруб внизу розійшовся. Це дало можливість дослідити і заміряти замок, яким в’язано в углах бруси стін. Кожуховання частково було обідрано. На оголеній частині зруба виявились сліди «циналів» – коротких брусків, які закладали у видовбані у вінцях зрубу гнізда, на котрі клали дошки риштування. Після закінчення будування циналі зрізали нарівні зі зрубом. Обібрана обшивка показала також, що шальовку нашито безпосередньо на зруб^[3].

Архів в церкві не зберігся, тому про ремонти нічого пев­ного невідомо. З церковного «Опису» довідуємося, що в 1863 р. «отжелеваны стены нижнего яруса». Без сумніву добудовано приділок з заходу і ґаночки з півдня і півночі. Не раз провадилися поточні ремонти. Проте уважний огляд під час обмірів будови зовні і всередині переконав, що основні архітектурні форми і пропорції пам’ятка зберегла у первісному вигляді.

Церква Миколи – на хрещатому плані, п’ятизрубна, але одноверха. Центральний зруб – у плані квадрат, рукава – шестигранники, вужчі і коротші центру. Хрещатих за планом церков на Лівобережжі було немало, але схожий план ми зустріли, як уже вище зазначено, лише в тому ж Лебедині Мироносицькій церкві та це в Успенській церкві в Шатрищі і церкві Спаса в Переяславі.

Усі рукави церкви Миколи в Лебедині в плані мають заплечики: найкоротші у вівтарі, найдовші у бабинці. Таким чином, об’єм центра – дещо відокремлений. Проте рукави відкриваються до центра широкими і високими (майже на всю висоту їх стін) просвітами. В кожному рукаві ці просвіти трохи нижче середини їх висоти перетинаються двома брусами, які забезпечують міцну кругову ув’язку усіх стін зруба рукава. Стіни рукавів переходять вгорі у короткий залом, перекритий плоскою стелею.

Об’єм кожного рукава справляє враження високого, стрункого, тягнутого вгору приміщення. Висота його і фактично значно переважає довжину: вона в стінах дорівнює довжині центра, а висота рукава до стелі = половині довжини цілої будови. На вигляд висота їх ще більша. Вікна в рукавах прорізано на середині висоти стін, отже, більша верхня частина приміщення рукава освітлена значно слабше нижньої, вгорі вона потопає в сутінках. Такий характер освітлення разом з чітко виявленим нахилом стін всередину значно посилює ілюзійну висоту рукава.

Переступивши поріг західних дверей, глядач через просвіт в східній грані бабинця відразу одним поглядом сприймає дванадцятиметрову висоту цілої східної стіни центральної дільниці, від підлоги до самого залому. Це перше могутнє враження посилюється з кожним кроком, зробленим в напрямку на схід. З середини бабинця око бачить уже не тільки цілу східну стіну центра, а і перший крутий залом над ним – яскраво освітлений перший восьмерик, а ще вище – початок другого залому. Увійшовши в центральну дільницю, відвідувач потрапляє у полон тонко організованого майстром непереможного враження від стрімкого могутнього зльоту об’єму дільниці, аж до останнього верхнього восьмеричка, що тьмяно мріє на висоті понад 21 м. Щоб надати наснагу потужному активному розгортанню догори внутрішніх просторових об’ємів будови, автор мобілізує всю міць свого темпераменту, використовує увесь приступний йому арсенал засобів.

Уже сам зруб стін четверика, тісно оточуючи вас, справляє могутнє враження своєю колосальною висотою, що на око вдвічі перевищує довжину сторони квадрата плану. І хоч в дійсності висота зруба менша (вона дорівнює довжині бабинця і центра разом взятим), але підкреслений нахил до середини граней зрубу стін^[4] і майстерне використання ефектів освітлення виправдали розрахунки майстра, створилось враження, що зруб стін вдвоє переважає довжину плану.

Розгортання просторових об’ємів верха церкви побудовано на складній ритміці ліній і площин заломів та восьмериків і активному та не менш складному віртуозному використанні освітлення їх, розрахованому то на зіставлення контрастово освітлених ділянок, то на м’які переходи і поступове затухання освітлення інших частин будови. Четверик внизу освітлений слабо м’яким верхнім рефлекторним освітленням. Чим вище він підіймається, тим біль­ше світла падає зверху на його стіни. В верхній частині четве­рика кожна його стіна має по парі великих вікон. Ці восьмеро вікон і дають четверикові найбільше світла.

Четверик переходить у короткий, але виразно напружено пра­цюючий залом. Цю напруженість роботи залома особливо яскраво виявляють грані трапецієвидної форми. Залом має подвійне джерело освітлення: те, що ллється зверху з вікон восьмерика, і те, що потрапляє у вигляді рефлексів знизу, з четверика. На зміну плинно освітленому першому залому приходять сильно освітлені (8 прямокутними і 4 круглими вікнами) чітко окреслені форми просторого, геометрично правильного в плані першого восьмерика стриманострунких пропорцій.

Другий залом (на вигляд) має значні розміри; його грані без різко виявленого напруження переводять внутрішній об’єм верха церкви у другий восьмерик, вдвоє коротший поперечником за перший, але ілюзорно він здається значно меншим. Четверо вікон заливають сліпучим світлом його грані. Завдяки цьому другий залом, перебуваючи поміж двома ореолами вікон, освітлений доволі сильним, але м’яким, рівним світлом; зате до третього залома досягають знизу лише рефлекси освітлення, і світло поступово, чим вище, тим більше затухає. Так що межу переходу третього залома у третій останній восьмеричок не можна уловити оком і його плафон – зовсім глухий,темний – здається, майорить на недосяжній висоті.

Освітлення верха будови в інтер’єрі не залишається завжди однаковим. Навпаки, воно безперервно змінюється і тому серед дня дає одні ефекти, ввечері чи вранці зовсім відмінні; при яскравому сонячному освітленні верх виглядає зовсім не так, як у похмуру погоду, взимку інакше, ніж влітку, а при вечірньому освітленні свічками зовсім подругому, ніж вдень. В залежності від освітлення безнастанно, без краю, як у калейдоскопі, змінюється ритміка граней восьмериків і заломів, що сполучаються в різноманітні комбінації. Висота цілого верха ілюзійно також не залишається однаковою; в залежності від освітлення вона то зростає, то зменшується. Все залежить від міри і характера навантаження ока специфічними моторовими рухами, коли погляд послідовно переходить від одного об’єму до другого, аж до самого верху. На жаль, словами неможливо передати ту чарівну, нескінченно різноманітну гаму емоцій, яку викликає у глядача ота світлова оркестровка просторових об’ємів верха будови. Це треба особисто відчути.

Архітектурні форми інтер’єру визначаються підкреслено суворою простотою, шляхетною ясністю логічного їх розвитку. Площинність граней зрубів стін і восьмериків нічим не порушується. Просвіти в стінах четверика мають просту чітку прямолінійну форму. Ригелі – дуже скромні, без різьби, без фестонів. Це або просто квадратові в перетині бруски, або ж на їх лицевому боці вибрано поличку чи чвертьвалка. Короткі ригелі виконують чисто конструктивну роботу: в’яжуть в кутках верхи стін четверика та рукавів. І лише верх першого восьмерика ригелі обв’язують навколо увінчуючи його неначе скромним віночком.

Троє вхідних дверей до церкви мають шестикутну форму, але їх бокові бруси не складаються з двох кусків, як звичайно, а витесані з цілого бруса півметрової ширини; при цьому кут на середині їх висоти зм’якшений і втрачає в значній мірі поширену в одвірках інших церков суховату чіткість. Таку форму одвірків має ще церква Миколи в Бабайковому (див. нижче). Лутки церкви Миколи справляють враження лука з натягнутою тетивою.

Зовнішній вигляд церкви Миколи у Лебедині основними своїми масами повною мірою відбиває внутрішню композицію просторових об’ємів, але не обмежується цим. Зовнішні форми будови мають для майстра і самостійну цінність; їм він приділяє багато уваги, і його творчість обертається до нас тут іншою, невідомою ще стороною. Завершення будови, починаючи з першого восьмерика, уже не повторює форм внутрішніх об’ємів. Вибагливі криволінійні форми дахів її восьмериків відбігають від прямолінійних форм рублених заломів. Внутрішній формі низенької призми рудиментарного третього восьмерика зовні відповідає високий стрункий (але глухий)  ліхтар. І зовсім не має собі відповідного внутрішнього об’єму надзвичайно ефектна визолочена «митра», що покриває ліхтар. Зага­лом, на місце скупо регламентованої і аскетично суворої зосередженості навколо єдиного стрижня внутрішніх архітектурних об’ємів, що розгортаються у чіткому логічному потоці чистої архітектоніки, форми зовнішнього вигляду будови різноманітніші, пишніші, живописніші, їх вишукана гармонійна компоновка надає будові урочистості і мужньо-елегантної граціозності. В цьому відбилося живе відчуття майстром «духу» рококо – мистецтва тої доби, його характера.

Хоч зовнішній вигляд церкви і має деяке розходження з внутрішнім об’ємом, проте і його форми, як і внутрішній об’єм, також розвиваються логічно і складають завершену струнку компо­зицію. Треба додати, що майстер ні на хвилину не губить з поля зору основного завдання: створити будову, в якій внутрішній і зовнішній вигляд складали б дві сторони єдиного художньо-архітектурного образу. Найбільш виразно це підкреслено круглими вікнами першого восьмерика. Для чого вони тут? Збільшити світло, що дають вісім прямокутних вікон, вони не можуть. Вони потрібні для іншого: в цій підкресленій вікном точці майстер «відкладає» по вертикалі основний горизонтальний помір – довжину будови^[5]. Взагалі вікнам (їх формі, розмірам, системі їх розміщення і групування) майстер надає великого значення, розглядаючи їх як організуючі акценти на площинах стін.

Круглі вікна викликали потребу прикрити їх зверху «арочками», що виплеснулися хвилями з маси перекриття восьмерика і тим самим збагатили його профіль, посилили і ускладнили елементи динаміки в оформленні зовнішнього вигляду будови.

Ми не знаємо другої дерев’яної церкви з такими ж «арочками» над вікнами восьмерика, але можемо вказати на муровані церкви 60–80-х років ХVIII ст., в яких над вікнами восьмериків – барабан і маємо такі ж «арочки». Для прикладу можна назвати церкву Всіх святих 1753-1760 рр. в с. Мала Чернещина біля Сум і Покровську церкву, закінчену будуванням в 1783 р. в самих Сумах^[6].

Повна симетрія плану, підпорядкування усіх частин церкви єдиному, чітко виявленому центру сприяли тому, що зовні будова сприймалася глядачем однаково ясно і виразно з усіх боків, з будь-якої точки.

Лебединська Миколаївська церква – одна з найвизначніших пам’яток української народної монументальної архітектури, одна з вершин майстерності дерев’яного монументального будівництва, а її майстер – один з найвизначніших майстрів народного будівництва. У творчості його втілені найвищі досягнення українського народного генія. Кришталева ясність архітектурного образу, сміливість в оперуванні просторовими об’ємами, з одного боку, і висока технічна майстерність, з другого, принесли майстрові блискучу перемогу над опором матеріалу, доведену майже до грані дематеріалізації його.

Біля церкви Миколая, але за межами її цвинтаря, через дорогу стояла дерев’яна рублена двоярусна, квадратова в плані дзвіниця. Нижній ярус її – комора,оточена навколо широким піддашком на «колонках». Збоку під піддашком містилися сходи до верхнього яруса, де було розміщено дзвони. Форма наметового даху і завершення дзвіниці свідчили, що збудована вона пізніш церкви іншим, мало талановитим будівником, десь на початку XIX століття. В коморі переховувався зафотографований нами розбитий (на Різдво, під час великих морозів) дзвін з вилитим на ньому написом і датою АХ (1660 р.).

Така сама дзвіниця, лише завершена високим шпилем, стояла і біля другої лебединської церкви – Трьохсвятської.

Аналіз обмірних креслеників церкви Миколая в Лебедині

Вихідний розмір в побудові плану – довжина центральної дільниці. План складається з квадратового центра (трохи деформованого) і чотирьох шестигранних рукавів. Вівтар і бабинець – шестигранники; їх ширина дорівнює 1/2 діагоналі центральної дільниці, а довжина – апофема рівностороннього трикутника з стороною = ширині шестигранника. Південна і північна грані бабинця та східна вівтаря дорівнюють 1/2 довжини центра; південно-східна і північно-східна грані вівтаря = 1/2 східної грані вівтаря. Південна й північна грані вівтаря і відповідні грані південного та північного рукавів дорівнюють 1/3 діагоналі центра. Південна грань південного рукава = східній грані вівтаря, а північна північного рукава = східній грані того ж рукава. План церкви, таким чином, вписується в квадрат (точніш: довжина на товщину одного бруса довша ширини).

Як бачимо, план Лебединської церкви Миколи конфігурацією подібний до плану Мироносицької, але принципами побудови (особливо центра) вони відмінні.

Розміри зрубів стін, заломів і восьмериків церкви Миколи визначаються розмірами плану. Співвідношення цих розмірів, виявлене аналізом обмірних креслеників, розкриває пропорційний стрій будови, а заразом з тим і сам процес побудови церкви, за­соби, якими користався майстер, заготовляючи на землі зруби стін, восьмериків і заломів.

Заложивши підвалини, майстер в західній грані бабинця, південній грані південного і північній грані північного рукава зарубує в них дверні одвірки з просвітом = 1/4 ширини плану бабинця. На висоті = діагоналі квадрату з стороною = просвіту дверей майстер закладає віршні одвірків.

Зводячи зруби стін бабинця, вівтаря, південного і північного рукавів і досягнувши висоти їх = 1/4 суми повної довжини плану центра і бабинця, майстер закладає «підлокітники» – нижні бруси луток вікон; на висоті = довжині плану бабинця закладає верхні бруси віконних луток. На висоті = довжині плану центра зруби стін бабинця, вівтаря, південного і північного рукавів завершуються; в кутках зрубів закладаються ригелі, і над ними починається засклеплення рукавів. На висоті = 1/2  довжини плану будови засклеплення вівтаря, бабинця і обох рукавів завершується.

Вище нарощується уже лише зруб стін центральної дільниці. На висоті = подвоєній довжині плану вівтаря закладаються перші ригелі в центральному зрубі стін. Ще вище, на висоті = діагоналі плану центра, закладаються «підлокітники» вікон центрального зруба стін. Висоту четверика зруба стін центра визначає уже згадана нами сума повної довжини плану центра і бабинця. Як показали обміри, зруб стін центра звужується вгорі на 60 см. Отже, на 5 см на кожен метр висоти зруба. Вгорі зруба заложено другий ряд ригелів.

Для заготівлі на землі зрубу першого залома використано трапецію-шаблон. Основа шаблона – довжина зруба стін дільниці (вгорі), верхня грань шаблона = повній довжині плану вівтаря, висота ж = 1/6 довжини зрубу стін центра (вгорі). Висота залому і зрубу стін разом дорівнюють подвоєній повній довжині зруба стін центра (вгорі). Перший залом компонувався з розрахунком, щоб довжина і ширина першого восьмерика повторили довжину плану вівтаря. Висота першого восьмерика дорівнює 1/2 повної довжини зруба стін четверика (вгорі). Висота ж восьмерика і першого залома разом дорівнює довжині плану вівтаря.

Вікна у восьмерику над верхнім вінцем зрубу стін четве­рика заложено на висоті = 1/4 довжини зруба стін (вгорі), а центри цих вікон лежат над підлогою на висоті = подвоєній довжині плану центра, або на вершині рівностороннього трикутника з стороною = довжині плану будови. Тій же довжині плану будови дорівнює висота першого восьмерика, першого залома і зруба стін, взята разом. Центри ж круглих віконець в першому восьмерику лежать на висоті = довжині плану будови на рівні верхніх вінців зрубів стін вівтаря і бабинця.

При заготівлі зрубу другого залому за шаблон правила нижня частина рівностороннього трикутника з стороною = довжині восьмерика (вгорі). Поділені навпіл боки цього трикутника визначають боки трапеції (грані другого залому), висоту другого залому, а також довжину верхньої грані трапеції, цебто довжину (і ширину) другого восьмерика^[7]. Висота другого залому, першого восьмерика і першого залому разом = довжині зруба стін дільниці (вгорі).

У другого восьмерика довжина і ширина = 1/2 ширини пер­шого восьмерика, а висота = довжині грані другого залому від верхнього вінця першого восьмерика до нижнього вінця другого восьмерика. Висота другого восьмерика, другого залому, першого восьмерика і першого залому разом = 1/2 довжини плану будови.

Зруб третього залому заготовлявся також з допомогою шаблону – нижньої частини рівностороннього трикутника з стороною = довжині другого восьмерика (вгорі). Поділені навпіл боки цього трикутника визначають боки трапеції (грані залома) і висоту залома. Висота третього залома другого восьмерика і другого залома разом дорівнює довжині плану бабинця.

Глухий ліхтар – низенький (один вінець); його довжина (довжина плафона) = 1/2 довжини другого восьмерика (вгорі).

Таким чином, висота верха = подвоєній довжині плану бабинця, а внутрішня висота центральної дільниці дорівнює потроє­ній ширині плану дільниці, або = довжині плану будови плюс довжині плану бабинця. Отже, внутрішня висота центральної дільниці значно переважає довжину плану будови.

Як бачимо, всі розміри всіх компонентів (зруби стін, заломів, восьмериків) тісно пропорційно ув’язані і між собою, і з розмірами плану будови. Розміри кожного компонента сприймаються не ізольовано і відокремлено, а разом і в сполученні з зведеними раніш частинами церкви. Розміри кожного компонента контролюються розмірами основних («вихідних») частин будівлі.

Вище ми зазначили, що плани церков Миколи і Мироносицької в Лебедині схожі, але мають істотні відміни в приписах побудови їх. На жаль, ми не маємо обмірних даних розрізу Мироносицької церкви для порівняння побудови об’ємів церков Миколи і Мироносицької. Розглядаючи зовнішній вигляд їх на фото, приходимо до того ж самого висновку: вони схожі; число і послідовність у розміщенні зрубів стін, заломів, восьмериків, вікон і т. д. у обох пам’яток однакові, але виконані ці дві будівлі майстрами різної обдарованості, різного темпераменту. Не підлягає сумніву, що обидві пам’ятки належать майстрам однієї – лебединської будівельної школи. Переконуємося ми і в тому, що обидва майстри мали в своєму розпорядженні ряд улюблених засобів, якими користалися. А водночас бачимо, що володіли вони ширшим запасом засобів, які давали їм змогу вільно, кожному за своєю вподобою, добирати той чи інший засіб і тим уникати одноманітності, штампу, давали змогу кожному виявити силу таланту, емоціональне багатство.