© Андрій Парамонов (Харків)

У 1857 році до харківського купецтва в першу гільдію було зачислено Іллю Микитовича Семикіна (Сімікіна), 1803 року народження. До 1862 року він став ще й спадковим почесним громадянином, тобто на той час він був вже більше 10 років купцем першої гільдії, або 20 років купцем другої гільдії. В Харкові купець володів декілька дворовими місцями, на Рибній, Ярославській, Катеринославській вулицях та Кінній площі були у нього готелі та доходні будинки. А от проживав Семикін з родиною в величезній садибі на Сомівській вулиці колишньої Немишлянської слободи. Землю купець викупив ще коли вона відносилась до Харківського повіту і не входила міської смуги, навіть вулиці Сомівської ще не існувало, а була лише дорога до Сомівської греблі.  

Маєток виходив на річку Немишлю, за якою розпочинався величезний сад, він продовжувався до стариці Немишлі і навіть йшов далі до кордонів землеволодіння хутору Рашке. В середині дворового місця було побудовано кам’яний двоповерховий будинок з мезоніном. Кам’яний флігель та кам’яні служби з трьох сторін закривали садибу замість паркану. Через річку Немишлю було перекинуто місток. В саду росли сортові яблуні, груші, вишні, сливи, смородина, розбиті квітники.

Жив Семикін з дружиною Феодосією Василівною 1809 року народження, та донькою Надією 1845 року народження, яка вийшла заміж за підпоручика Смирницького і рано стала вдовою. Після смерті купця, дружина вирішила переселитись на квартиру в місто, а на садибі заснувати столярну фабрику, управляти якою взявся 1-ї гільдії купець Михайло Тарасенков. Та з того нічого не вийшло. Семикіна розпочала продаж земельної ділянки під забудову. Колишня садиба обмежена була вулицями Малиновською, Іскринською та Іскринським провулком. Сад викупив частково дворянин Рашке, а частково перейшов у власність Харківського земельного банку. До наших днів з цього маєтку нічого не залишилось.